Туринська плащаниця – факти та легенди (частина 2)

Плащаниця (саван) — вражаюче свідоцтво правди, свідоцтво надлюдської любові, якщо обман — плід надлюдського генія.

Винятковість та неповторність ідентичного образу, відображеного на савані, роблять його найпотаємнішим предметом. Виникає враження, що ми перебуваємо на порозі таємниці, яка не є такою для віруючих людей, але для вчених та істориків — стає предметом обговорень та дискусій. Предметом торжества свідомості над розумом.

Зображення на плащаниці – це німий образ, і при цьому змушує про себе говорити. Так турбує своєю присутністю, що ті далекі події двохтисячолітньої давнини знову стають актуальними, живими. Це відчутний предмет протесту, протистояння. Він притягає маси віруючих, що роздумують про муки і воскресіння. Примушує їх  хвилюватися з приводу відсутності речових доказів у вірі. Водночас турбує і тривожить атеїстів. Разом з тим факт, що мова йде про конкретний предмет, який містить в собі зашифроване послання мудрим світу цього, приваблює істориків, вчених і філософів.

Це зображення (портрет), — нікого не залишає байдужим. Воно захоплююче і водночас вражаюче, викликає здивування, примушує роздумувати і намагатися знайти відповіді на одне й те ж запитання.

Віруючі у своїх пошуках повністю вільні і спокійні, — тоді як невіруюча людина може опинитися у важкій ситуації, коли після науково-історичних досліджень повинна погодитися і зрозуміти, бачить або тримає у руках справжній саван, у який був загорнутий Христос.

Плащаниця ставить ряд дуже важливих запитань, передусім у зв’язку з невиясненістю появи зображення. Однак невідворотним та необхідним є пошук в історії свідоцтв, зауважень, попередніх описів цього виняткового полотна.

У перші століття Церкви поховальне простирадло Христа, найімовірніше, було сховане як безцінна пам’ятка страстей Христових, оскільки боялися, що хто-небудь може знищити це незвичайне унікальне полотно: юдеї вважали нечистим все, що мало контакт з тілом померлого, а не юдеї сприймали смерть на хресті як щось ганебне, принизливе.

Зацікавлення долею поховального полотна Господа розквітло букетом легенд і розповідей, хоча християни перших століть уникали і намагалися не зображати розіп’ятого Христа.

Євангеліє про плащаницю нам говорить так: “Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який знав Ісуса. Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло. І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов.” (Мф. 27, 57-60). Також і апокрифічні документи розповідають про поховальні полотна Ісуса. Св. Єроним приводить один з фрагментів давньоєврейського Євангелія (II ст.), і ці цитати, мабуть, є найстарішою згадкою про плащаницю не в Біблії: «Господь, коли вручив саван слузі священнослужителя, показався Якову». Інші повідомляють таке: «Як віддав плащаницю Симонові Петру…» і це пояснення знаходило підтвердження у словах Павла: «І що явився Кифі, потім одинадцятьом,  потім з’явився  більш як п’ятистам братам одночасно, більшість яких живуть і донині, а деякі й померли; потім явився Якову, також усім апостолам.» (1 Кор.15, 5-7). Велич діянь Спасителя (II століття) говорить, що сам Господь, з’являючись Йосифові з Аримафеї, показує йому саван і хустину. Тексти Церкви у Єгипті (III-V століття) розповідають, що тіло померлого було загорнуте в саван, при цьому використовувались різноманітні пахощі. Все це зробили Йосиф з Аримафеї та Никодим, здійснюючи поховання тіла Господа, як це видно на плащаниці.

Реконструювати історію плащаниці за фрагментарними згадками дуже важко, але саме ці історичні дані показують, що проблема поховального полотна Ісуса з відбитим на ньому тілі не середньовічного походження, вона існувала з І століття і не могла виникнути на порожньому місці.

За деякими припущеннями, після того, як учні Христа знайшли плащаницю пасхального ранку 33 року порожньою у гробі, вони її забрали й заховали. Такими місцями могли бути кімната, у якій Христос з’являвся до своїх учнів, чи у домі Марії, матері Івана, що був прозваний Марком. За єврейським звичаєм І століття, полотно, що огортало мертве тіло, вважалось нечистим і не могло бути виставленим для загального показу. Чи через те, що християни переслідувались у Римській імперії ще 300 років.

У 42 році переслідування християн Агриппою посилилось, тому плащаниця, можливо, була перенесена у район Мертвого моря, де переховувалась у печері єсеями, які активно готували повстання проти римлян. Християни про нього мусили знати. Як нейтральна сторона, християни почали шукати порятунку. Як повідомляє Євсевій у своїй церковній історії, перед повстанням у 66 році християни знайшли притулок у Пеллі (Десятиграддя), взявши з собою “священні речі”, між якими могла бути й плащаниця. Про цих втікачів у подальшому мало відомо, оскільки вони жили в ізоляції від ранньої церкви. Якщо плащаниця була взята з Єрусалиму саме цією групою християн, то відсутність інформації про реліквію в ранні віки стає зрозумілою. Св. Юстин Мученик, який писав свої твори в середині ІІ століття, зазначав, що до християн, які ще дотримувались практики ортодоксального юдаїзму, часто відносились з великою підозрою. На жаль, це тільки припущення, які на разі не доказові.

Перші три століття спільноти християн ревно оберігали й хоронили реліквії мучеників за віру Христову. Виходячи з цього, можна розмірковувати, з якою шаною та поклонінням віддавали хвалу та поважали поховальне полотно Христа. Св. Бриліон, єпископ Сарагоський (середина VII ст.) вважав, що поховальне полотно Христа зберігалося апостолами для майбутніх століть та поколінь людей.

Святе Письмо не дає нам жодного опису зовнішнього вигляду Спасителя, тільки легенди вказують й приписують авторство зображень Ісуса св. ап. Луці або Никодимові.

У перші століття в основному користувалися тільки символами, а саме: ягня (баранчик), хліб і передусім риба, назва якої грецькою мовою містить ініціали слів “Ісус Христос”, “Син Божий”, “Спаситель”. Зображення “євхарійної риби” можна побачити у Римі в катакомбах св. Катерини (кінець II ст.).

Після перемоги християнства, підтвердженої в 313 році Міланським едиктом шанування Христа поступово і неухильно витісняло культ і вихваляння цезаря, шанованого через зображення всемогутнього владики. Коли Христос почав мати зверхність над цезарем, його образ почав здобувати на іконах і в живописі риси земного владики.

Німецький єзуїт Вернер Бульст, філософ, теолог, археолог і історик, запропонував гіпотезу, що саван деякий час знаходився у володінні Риму, а імператор Костянтин Великий помістив його в сховище імператорських хоругв.

На деяких саркофагах феодосіанської епохи (приблизно 370 — 410 pp.) Христос представлявся з досить короткою бородою, вусами, вузьким і величним ликом, довгим спадаючим волоссям, іноді розділеним на обидва боки. Такий вигляд Христа відрізняється від вигляду Христа юнака без бороди, вусів, що відповідає зображенням попередніх епох і більшості зображень епохи катакомб — до IV ст.

Відповідно до найдавнішої традиції, свята Ніно (Ніна), що проголошувала Євангеліє в Грузії в часи правління імператора Костянтина Великого (306-337 pp.), одержала відомості про плащаницю від свого друга і соратника Ніафора і від багатьох учених християн з Єрусалима. Вона довідалася від них, що похоронні полотна один час знаходилися у володінні дружини Пилата, а потім перейшли в руки євангелиста Луки, який зберігав їх у місцях, йому одному відомих. Були зведення про те, що саван зберігався у св. апостола Петра.

Деякі історики підкреслюють, що в одному з фрагментів у Псевдо – Кипріана (III-IV століття) наводиться лист або Акти св. Івана, у якому Ісус говорить такі слова: “Ви Мене побачите так, як можна побачити кого-небудь у воді чи в дзеркалі”. От так ми і бачимо Його в даний час на плащаниці.

Св. Єроним (V століття) пише, що “вкриває Ісуса чистим саваном той, хто приймає його чистою совістю і чистим розумом”. Відомості також знаходимо у творах Св. Максима єпископа Туринського, де ми читаємо: “Насамперед, ця похоронна полотнина переконала Петра у Воскресінні Господа”. Похоронне полотно Христа є очевидним доказом Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Такої ж думки дотримується Север, єпископ Антиохійський (VI століття).

Щодо історичності існує багато легенд і переказів. У першому тисячолітті завзято ведуться розмови про ікону з Едесси, яку цілком можна пов’язати із саваном. У даному випадку історія переплітається з легендою і ми можемо довільно прийняти II століття за той час, коли було перенесене таємниче зображення з Єрусалиму до Едеси.

Передання повідомляє, що Авгар Великий (Чорний), цар Едеси в часи Христа, занедужав. Отримавши відомості про існування Ісуса з Назарету, що творить чудеса, вислав до Нього свого посланника з проханням, щоб Він прибув у палац в Едесу. Ісус не пішов до нього, але відправив йому листа.

Подібне повідомлення знаходимо й у Доктрині Аддая (можливо, тут мова йде про перефразоване і перекручене ім’я апостола Юди Тадеуша), датованої кінцем IV століття чи ж, на думку багатьох авторів, часами облоги Едеси в 544 р. Цей сірійський твір включає безліч легенд. Згідно з цією версією Авгар вислав свого архіваріуса й художника Ханнана, який повернувся в Едесу з написаним ним зображенням Христа і листом, у якому Ісус обіцяв місту благополуччя і спокій.

Сільвія Аквітанка (Етерія), яка ходила на прощу до Едеси в 384 p., зі своїх спогадів розповідає, що єпископ міста, показуючи визначні пам’ятки міста, привів її до Воріт Оплоту, однак у її описах баченого немає навіть натяку на знайомство із зображенням Спасителя. Найімовірніше, через переслідування ікона була захована і пам’ять про неї ослабла.

Нові твердження з’являються зі знахідкою Нерукотворного Спаса (Мандиліона). Незаперечним є те, що якесь особливе зображення Христа, єрусалимського походження, було оточено особливими почестями в Едесі в першому столітті. Але його появи довелося очікувати до VI століття. У 525 році Дайсан, ріка, що перетинає Едесу, стала причиною катастрофічної повені. Відомості про повінь подає тодішній літописець Прокопій Кесарійський. Він зазначає що, значну кількість установ було зруйновано, знищено чи затоплено водою. Майбутній владика міста імператор Юстиніан Великий прийняв грандіозний план відновлення зруйнованого. Роботи з відбудови велися й у храмі. Слід припускати, що саме тоді було знайдене забуте зображення. Для цього зображення була призначена каплиця, розташована ліворуч від апсиди. Воно зберігалося в релікварії і нікому не показувалося.

Відповідно до древньої традиції, полотно в період облоги персами в 544 р. при королі Хосрові І Ануширвані було розтягнуто на схованій за будівлями стіні над міською аркою. На цьому полотні представлене зображення, що сприймалось як подоба Христа і ACHEIROPOIETOS, в перекладі “сотворене нерукотворне”, нами відоме як Нерукотворний Спас.

Цьому зображенню приписується чудодійна відсіч облоги міста. Свідчення цієї події можна знайти в історика Евагрія Схоластика (594 p.). За легендою, місто було звільнене від облоги в 544 р. завдяки святому зображенню.

Завдяки невтомним дослідженням відкрито цікавий документ, який проливає світло на період зберігання савана в Туреччині. Це CODEX VOSSIANUS LATINUS Q 69, що зберігається в бібліотеці Рійксуніверситету в Лейдені (Голландія). Рукопис X ст. наводить розповідь VIII ст., що виникла в ассирійському середовищі, перекладену головним лікарем  зі Смірни: “Той, хто дивився на полотно, бачив Господа нарівні з тим, хто зустрічав Його на землі”. Найімовірніше, це стосується  плащаниці.

Те, що повсюдно було відомо про існування цінного відбитка, робило його предметом особливо бажаним: у 944 p., під час війни проти арабського султана Едеси, візантійські війська заволоділи Мандиліоном і урочисто перенесли його до своєї столиці. Прибуття славного Нерукотворного Образу Христа до Константинополя супроводжувалося урочистим прийомом, в пам’ять про який 16 серпня відзначалося літургійне свято. У деяких молитвах, присвячених цьому святу, згадується про ікону, що ніби володіє силою оздоровлення.

Проповідь, приписувана Костянтинові VII Багрянородному, правителю Константинополя (913-959 pp.) і видатному оратору, являє собою цікавий опис. У ній говориться: “Якщо мова йде про причину, з якої завдяки виділеній рідкій субстанції без фарб і мистецтва художника зображення обличчя сформувалося на лляній полотнині, і, хоча це відбулося на такому тендітному матеріалі, воно не піддалося знищенню часом, і, якщо мова йде про всі інші справи, якими захоплюється тільки той, хто до дійсності підходить як учений, — це треба залишити недоступній мудрості Бога”.

“Щодо основної проблеми, читаємо в проповіді, — усі погоджуються, що на полотнині чудесним чином відбито обличчя Господа. Тільки про одну деталь цієї події — про час, коли це відбулося — думки відрізняються, що у жодному випадку не шкодить правді, відбулося це раніше чи пізніше. Ось що говорить інша традиція: коли добровільні страсті Христа наближалися і Він виявив людську слабкість — бачили, як Він молиться в агонії, коли піт Його падав краплями крові, за Євангелієм, тоді Він отримав від одного зі своїх учнів цей шматок полотна, який бачимо зараз. Він обтер цією хустиною піт. І відразу на полотні проявився видимий слід Його Божественних рис”.

Проповідь Костянтина VII й інші свідчення, дозволяє припускати, що мова йде не про ікону. Вказується, що під час виставляння для публічного огляду образ з Едеси був складений так, що обличчя виходило “відділеним від тіла”, так, як це видно на численних копіях.

Інші свідчення, переважно XI-XII ст., вказують на перебування савана у Константинополі. Наприклад, у 1080 р. Олексій І Комнін попросив в імператора Генріха IV і Роберта з Фландрії допомоги для охорони реліквій, зібраних у Константинополі, особливо “полотен, знайдених у гробі після Воскресіння”.

У 1147 р. Людвіг VII, король Франції, вшанував саван у Константинополі. Мануїл І Комнін показав у 1171 р. королю латинян Амальрику, який перебував у Єрусалимі, реліквії страстей і серед них саван.

Миколай Месаритес, охоронитель реліквій у каплиці Матері Божої в імператорському палаці, у 1201 р. був зобов’язаний при спробі крадіжки захищати їх і робив це, нагадуючи грабіжникам про святість місця, де зберігаються різні предмети, зв’язані з життям Христа, серед яких судар з поховальними полотнами, що є свідком Воскресіння. “Вони ще випромінюють пахощі, кидаючи виклик тлінню, оскільки вкривали незвичайного померлого, нагого і бальзамованого, після Страстей”, — пише Месаритес. Очевидно, це стосується постаті Спасителя, що в поховальній промові його брата Іоана названа “прообразом” усіх створених рукою людини ікон.

Роберт де Кларі, літописець IV хрестового походу, у своїй праці  написав, що перед захопленням Константинополя хрестоносцями 12 квітня 1204 р. щоп’ятниці в храмі Матері Божої у Влахерні виставлявся якийсь саван і що на цій полотнині чітко проглядалася фігура Христа. Є здогадки, що плащаниця була забрана хрестоносцями. Але ніхто зараз не знає, що сталося з цим полотном після розгрому міста, — додає він.

Пролом у стіні мовчання, що оточує саван, пробиває відомий випадок: у 1307 р. у Франції Філіп IV Прекрасний запроторив у темницю тамплієрів, членів лицарського ордену, з конфіскацією їхнього майна. 22 березня 1312 р. у відповідь Філіп отримав від Климента V прокляття ордену за єресь: обвинувачення стосувалося таємного поклоніння обличчю чоловіка. Подальші дослідження дозволили встановити, що шанований тамплієрами образ дуже нагадує обличчя з савана. Оригінальний образ не був знайдений. Однак одна копія шанованого ними образу побачила світло в 1945 р. в Англії, в одній з їхніх давніх резиденцій. Це обличчя бородатого чоловіка з неправильними рисами, без сумніву, схоже на обличчя, що на плащаниці. У цих двох схожих зображеннях 125 точок спів падання, за якими вчені охарактеризовують тотожність. Цей образ, написаний на дубовій дошці, датований між XII і XIV ст. і нагадує кришку скрині. Легко можна припустити, що вмістом скрині міг бути саван і що тамплієри ревно оберігали його в роки мовчання, які передували новій появі савана в Ліреї.

У Ліреї (Франція) саван з’явився у 1353-1356 р. Він був власністю Жоффрея І Чорного. Так починається його документована  відома історія. Про Жоффрея І Чорного, хрестоносця і правителя земель Ліреї, відомо небагато. Серед цікавих відомостей — згадка про Храм Господнього Благовіщення, побудований за його велінням у 1353 р. в Ліреї. Деякі дослідники стверджують, що він мав намір зберігати тут і показувати справжнє поховальне полотно Христа.

За життя Жоффрея І саван був виставлений для загального огляду в Ліреї, що документально підтверджує свинцевий медальйон, який представляє плащаниця з добре видимим подвійним силуетом людини і тканиною з візерунком у вигляді “риб’ячого кістяка”. Цей медальйон був виловлений із Сени в Парижі у 1855 р., а сьогодні зберігається в музеї Клюні.

Подальші достовірні відомості про долю плащаниці відсутні. Тому ніхто зараз не може точно сказати, що насправді сталося з плащаницею. Всі дослідники обмежуються своїми припущеннями з окремих фактів. Подальша історія плащаниці чітко прослідковується вже з XIV ст. і відома нам як Туринська Плащаниця.

Підготував Володимир Яцульчак

Рекомендуємо: “ Туринська плащаниця – факти та легенди (частина 1) ”

джерело